ГлавнаяБлогиБлог Дениса Іванченка

Про доступність, але не про пандуси

Північ 30-го травня цього року для мене була важливою. У цей день починався продаж квитків на потрібний Новоолексіївський потяг. Купувати квитки у напрямку моря влітку непросто. Вскочити в останній вагон (у буквальному сенсі) можна через сайт "Укрзалізниці", та якщо ти незрячий, є кілька "але" – важливих і не дуже.

Станом на 30-те травня на сайті booking.uz.gov.ua люди з глибокими порушеннями зору не мали можливості придбати квиток без сторонньої допомоги. Якщо обрати потрібне місце ще було можливо, цілком недоступним був сервіс оплати.

Фото: Александр Рудоманов

Незрячі працюють з комп'ютером? Як це?!

У роботі з комп'ютером чи смартфоном незрячі користуються програмами екранного доступу (ScreanReaders). Програми зчитують текст, що виводиться на екран, а встановлені синтезатори мови відтворюють його голосом. Тобто вся текстова інформація незрячим цілком доступна, а фото, інфографіка чи інші зображення - ні.

Екранна клавіатура для введення cvc2-коду складалася з цифр у вигляді графічних кнопок. Скрінрідер сприймав їх за абстрактні картинки, які не можливо озвучити.

"Але нічого, - думаю, - ось повернеться швагро з університету, він і введе потрібний код". Та коли ми разом з ним вводили дані, квитків вже майже не залишилося – ледь встигли купити не надто зручне місце!

Відзначу й те, що станом на той час вільні й зайняті місця у вагонах позначалися лише кольором.

Не можна сказати, що це аж така велика перешкода – натиснувши спеціальну комбінацію клавіш, можна отримати інформацію про колір шрифту під курсором.

Але це, як каже реклама, "для справжніх чоловіків" - уявіть, ви маєте наводити на кожне з 54-х місць, натискати на ньому "заповітну" комбінацію і дізнаватися колір. Натомість, можливості html дозволяють підписувати місця так, аби і незрячі швидко отримували інформацію, і користувачі без порушень зору не страждали від захаращеного текстом екрану. Коли всім зручно, це називається "універсальний дизайн".

Зла пільгова іронія

Друге важливе "але" - пільгові квитки. Насьогодні люди з інвалідністю не мають змоги придбати їх онлайн. "Укрзалізниця" досі не узгодила свої дані з базою Міністерства праці й соціальної політики, тому, скажімо, людям на візку треба зайвий раз відвідувати залізничну касу. Для багатьох із них - це не лише незручність, а й додатковий біль.

Ні, я дещо перебільшую - можливість купити пільговий квиток є. Правда, його заздалегідь треба забронювати як повний, аби потім у касі придбати зі знижкою. Так, в Україні за користування пільгами іноді треба платити.

"Наразі мене ця проблема не обходить, - подумав, - все одно пільги для людей з інвалідністю влітку не передбачені. Може, до зими, коли захочу в Карпати, сайт і виправлять".

Що краще: викручуватися чи діяти?

На недоступність будь-якої інформації в незрячих виділив би три типи реакцій.

• Не перейматися (все одно нічого не зміниш, чому для одного мене мають усе робити зручнішим - краще когось попросити про допомогу);

• Викручуватися - все, що можливо, зроблю сам, а про інше попрошу тих, хто поруч;

• Протидіяти - писати розробникам про недоліки сайту чи програми, позиватися до компаній чи урядових установ, що порушують твоє конституційне право на доступ до інформації.

Найчастіше реагую в перші два способи. Я песиміст, тому щиро дивуюся, якщо в кав'ярні пропонують меню, надруковане шрифтом Брайля, а в ліфті тим-таки шрифтом підписані кнопки з номерами поверхів.

Я не мрію про написи Брайлем на етикетках у супермаркеті, тому прошу його працівників допомогти у виборі товару.

Якщо ж і наважуюсь писати розробникам недоступних комп'ютерних програм чи додатків для смартфону, листи мої сповнені зайвих перепрошень і застережень: «чи не були б ви, мовляв, такими люб'язними, аби виправити ваш чудовий додаток, що так потрібен не лише мені, а й моїм незрячим знайомим та друзям?!».

До сьогодні я не можу себе усвідомити рівноправним споживачем. Уся правозахисна тематична література розбивається об численні відмазки: "ви ж розумієте, що так швидко і просто вашу проблему не вирішити. Ми неодмінно дослухаємося до вашої думки і все виправимо в оновленій програмі".

Адвокат зі Львова Андрій Стегніцький з тих, хто діє. У жовтні 2013-го він виграв справу проти "Укрзалізниці". Суд зобов'язав підприємство усунути недоліки сайту, зокрема, забезпечити людям з інвалідністю можливість купувати пільгові квитки онлайн.

Проте, хоч Андріїв кейс увійшов до збірки "Судові справи, що змінюють Україну" та отримав деякий медійний розголос, реальні зміни почалися лише три роки потому.

Останній аргумент

Поки я чекав, що проблема зникне сама собою, ВГО "Генерація успішної дії" (ГУД), що займається захистом прав людей з порушеннями зору, готувалася до акції протесту. Листи до залізничників з нагадуваннями про виконання рішення суду не діяли - сайт залишався доступним лише на перший погляд.

"Я говорила про цю проблему заступнику міністра інфраструктури ще у липні 2015-го, - згадує Юлія Сачук, віце-президент "ГУД". - Він уважно слухав і занотовував, обіцяв усе виправити. Та за рік нічого не змінилося. Тому ми вирішили пікетувати головний офіс "Укрзалізниці".

Перші враження після акції протесту були не надто добрими: пікет був малочисельним і великого зацікавлення у медіа не викликав. Голова одного з департаментів "УЗ", що вийшов поговорити з нами, запропонував зустрітися наступного понеділка. Усе йшло до чергової безпредметної розмови.

Та зрушення почалися. На зустрічі була створена робоча група. "ГУД" у ролі експертів залучила Дмитра Попова, Олексія Садового і Богдана Радіонова. Вони давно й успішно працюють в IT і, водночас, мають глибокі порушення зору. Тож у їхній компетенції ми не сумнівалися - вони чітко висловлювали рекомендації щодо роботи сайту і до них дослухалися, - зауважує Юлія".

Усе простіше, ніж ви думали

"Ми одразу сконтактувалися з Олександром Войтком - головним айтішником "Укрзалізниці". Усе необхідне було зроблено протягом тижня», - каже Дмитро Попов.

"Цікаво, що кожен з нас мав дещо різне бачення майбутнього сайту. Якщо не вдаватися у деталі, один з нас був мінімалістом і пропонував незначні зміни. Інший мав радикальніший підхід, пропонуючи змінити ледь не всю структуру сайту. Я ж був, сказати б, десь посередині. Словом, ми шукали консенсус і робили все можливе, аби обидва популярних скрінрідера коректно озвучували інформацію на сайті. Наприклад, зараз інформація про вільні й зайняті місця набагато доступніша.

Єдине, що проблему введення cvv2-коду з об'єктивних причин цілком не усунуто, та є вихід - якщо на сторінці платежу перейти на мобільну версію сайту, з'явиться можливість ввести код у звичайному полі редагування.

Але про цей спосіб на сайті ніде не повідомляють. Добре було б дописати щось на кшталт "людям з порушенням зору для оплати рекомендуємо перейти на мобільну версію".

Досі не вирішилося питання купівлі пільгових квитків. Але це доступу до сайту не стосується" - додає Дмитро.

Не бійтесь заглядати в html

Аби розв'язати 90% проблем доступності сайту, Дмитро радить чітко дотримуватися правил html.

"Просто позначайте кнопку відповідним тегом, замість тексту, через який засобами Javascript навішується певна дія.

Заголовок прописуйте як заголовок замість того, аби збільшувати текст через стилі. Я розумію, що JavaScript дозволяє робити сайти, приблизно знаючи html, але доступність такого сайту буде теж приблизною", - зауважує Дмитро.

Часом, розробники враховують проблеми доступності незрячих споживачів. Дмитро пригадує історію з сервісом оголошень OLX.

"Раніше скрінрідери не читали номери телефонів в оголошеннях. Мабуть, OLX ховав їх від спамерів, а вийшло, що й від незрячих. Тепер усе читається. Проте я не впевнений, що на це вплинули мої звернення. Можливо, вони просто зробили редизайн сайту, а доступність з'явилася як "побічний ефект", - каже Дмитро.

Банкомати-правопорушники

"Як на мене, проблем з інформаційною доступністю багато, але увага часто акцентується лише на доступності інернет-ресурсів, а інші сфери залишаються поза увагою, хоча не є менш важливими", - каже музикант Сергій Левіщенко.

"Якщо ті ж квитки можливо купити хоча б зі сторонньою допомогою, знімати готівку в банкоматі з незнайомою людиною я б не наважився. Знаю, що громадські організації зверталися до банків з проханням встановити у банкомати голосовий супровід. Чув і про відмовку, що люди навколо почують ваш пін-код. Вирішується все підключенням навушників.

Особисто мені бракує доступу до банкоматів та банківських терміналів самообслуговування. Один банк пробував це виправити – запровадив можливість знімати готівку без карти, за допомогою смартфону. Але сфотографувати qr-код на екрані банкомату фактично неможливо - як правило, його табло забруднене вуличним пилом.

Я б із радістю користувався терміналом обслуговування, аби не змушувати працівників банку розв'язувати мої проблеми, створюючи додаткові черги. Чому моє порушення зору має бути обтяжливим для когось?" - запитує Сергій.

"Чому незрячі часто не усвідомлюють порушення їхніх прав? Бо багато з нас, на жаль, є "ручними незрячими", яким завжди є кому допомогти. Такі люди сприймають як належне роль баласту на плечах своїх зрячих родичів. Вони не надто переймаються будь-якою недоступністю: їм прочитають, їх проведуть тощо", - гадає Сергій.

Пристосувати світ до незрячого чи незрячого до світу?

До розв'язання проблем інформаційної доступності є два підходи:

1. Створювати спеціалізовані прилади саме для незрячих (різноманітні кнопкові телефони з полегшеним керуванням і простенькими функціями тощо).

2. Адаптовувати прилади й системи широкого вжитку під потреби людей з порушеннями зору.

У США зі звичайного IPhone незрячий часто може керувати, скажімо, системою опалення чи елементами "Розумного будинку". Часом, не обов'язково озвучувати кожну мікрохвильовку чи кавоварку - досить, аби побутові прилади мали Bluetooth-чи Wi-fi-адаптер, на який спеціальний додаток у смартфоні міг би надсилати потрібні команди.

Який же вихід?

Для людей без інвалідності: бути «небайдужими» - це добре, але цього замало. Треба діяти. Кожна людина може зробити щось корисне на своєму рівні для поліпшення ситуації з доступністю.

Ви програміст? – Будуйте сайти з урахуванням вимого доступності, ці міжнародні стандарти вже є прописані й у вільному доступі.

Ви підприємець? – Кожен продукт можна зробити таким, щоб ним вільно користувалися всі люди.

Ви простий працівник і навіть бажаючи щось змінити не знаєте, як і що? – Просто не мовчіть – питайте, дізнавайтеся, озвучуйте проблему. Дуже часто доводиться чути, особливо від держслужбовців, що вони б із радістю все зробили, але це не їх компетенція. І тут важливо не мочати, а спробувати донести проблему до колег і керівництва, які можуть вплинути на її вирішення. Кожна маленька дія може мати важливий результат.

Проблеми з доступністю – це не проблеми людей з інвалідністю. Це проблема всього суспільства, частиною якого є люди з інвалідністю. Отже, її вирішення залежить від дій кожної і кожного з нас.

Для людей з інвалідністю боротися часто значить дізнаватися про свої права і їх відстоювати. Просто кожний вибирає свій спосіб.

Я теж вирішив це робити по-своєму, долучившись до інформаційної кампанії #FightForRight. Тут разом з активістами та активістками ми маємо можливість говорити про наші права, які порушуються – систематично, безкарно, звично, непомітно… Ми робимо ті речі, які руйнують негативні уявлення про інвалідність – через екстремальні та драйвові дії. Бо інвалідність не обмежує – обмежують стереотипне ставлення, порушення законів та бездіяльність.

Денис Іванченко Денис Іванченко , Журналіст, ВГО "Генерація Успішної Дії"
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram