Вплив потрібно поділити на позитивний та негативний. Впорядковані ринкові відносини (а ми маємо сподіватися, що саме такими вони й будуть) спричинять позитивні зрушення в питанні харчової безпеки, а саме щодо прослідковуваності сировини. Це критично важливе питання для України, адже наші зобов’язання перед Євросоюзом і здоровим глуздом полягають у впровадженні так званої системи аналізу ризиків, небезпечних чинників і контролю критичних точок, або НАССР. Якщо коротко, то вона передбачає повну відповідальність виробника за продукцію та цілковиту прослідковуваність сировини, щоб у разі проблем з готовим продуктом можна було чітко визначити, на якому етапі виробництва стався збій та хто винен. Це гарантує споживачу безпечність продуктів харчування і суттєво допомагає нам у пошуку іноземних ринків збуту, адже HACCP є одною з ключових вимог більшості наших країн-імпортерів. Коли ми маємо чітко ідентифіковане поле за земельним кадастром, ми знаємо, хто є його власник, маємо розуміння, які хімічні засоби захисту рослин, добрива і т.д. застосовувалися на цьому полі, і відповідно прослідковуємо корми, ми можемо визначити якість відгодівлі тварин і все, що за цим тягнеться.
Другий позитивний наслідок – впорядкування ринкових комерційних відносин між виробником сировини і переробником. На даний момент існують певні викривлення на ринку через те, що великі землевласники, які руйнують ринок того самого молока чи м’яса, даючи сировину не дуже високої якості, але отримуючи таку ж ціну, як і за високий клас, за рахунок великих об’ємів. Відповідно, у меншого землевласника, дійсно ефективного фермера, зникає стимул працювати в тваринництві якісно. А відповідно, ми маємо все менше продукції, яка б задовольнила вимогливі ринки ЄС, Близького Сходу на Азії.
Це, на жаль, не поодинокі випадки, а реалії, в яких ми живемо. В Україні є багато невеликих, середніх фермерів, які виробляють молоко класу «Екстра» (вони застосовують новітні доїльні апарати; молоко, не стикаючись із повітрям, одразу охолоджується до температури +4°C; наявність соматичних клітин, бакзабруднення та інші показники безпечності відповідають міжнародним вимогам), але максимально вони можуть продають лише 10 тон сировини на день. Оскільки фермер не може забезпечити заводу-переробнику великий об’єм сировини, ціна за його продукт найвищої якості дорівнює ціні за молоко від якого-небудь великого підприємства, де на 20 тис. корів є лише один сучасний доїльний зал, тому більшість корів доються апаратами, а подекуди доїння відбувається просто у відро. Такі підприємства дають заводу необхідний об’єм і в сучасних умовах дефіциту сировини отримують за це премію, яка й уособлює згадане мною викривлення ринку.
Якщо агрохолдингам не вдасться накопичити достатній вільний фінансовий ресурс, щоб зберегти свій земельний банк після відміни мораторію, вони не зможуть тримати велику кількість корів, тобто автоматично почнуть звертати більше уваги на ефективність виробництва та якість продукції.
Згадуючи про ресурси для купівлі землі, ми переходимо до негативних наслідків скасування мораторію. Дійсно, після запровадження ринку землі і великим, і малим підприємствам буде необхідно мати кошти для викупу земельних ділянок, які знаходяться у них в обробітку. Аграрні підприємства вкладуть значні кошти в землю, понесуть витрати по процентах та зіткнуться зі скороченням ліквідності. Їм буде необхідно «відбити» ці витрати, і зрозуміло, що вони намагатимуться компенсувати їх швидко, за 2-3 роки, адже ніхто з них буде впевненим у майбутньому. Так само зрозуміло, що ці витрати будуть закладені в ціни сільськогосподарської продукції. Таким чином подорожчає молоко, яловичина, живець свиней і скота, зернові та олійні, що врешті матиме негативний вплив на переробників.
Пропонований сьогодні урядовий законопроект щодо обігу земель сільськогосподарського призначення, який має найбільше шансів бути прийнятим, пропонує взагалі не дозволяти юридичним особам бути власниками землі, а для фізичних осіб діятиме обмеження по 200 га в одних руках. З цим також виникнуть труднощі, адже сільськогосподарське підприємство - це юридична особа. Власник підприємства зможе купити лише 200 га як фізична особа. За нинішніми цінами це приблизно 200 тис. дол.; нашому гіпотетичному фермеру доведеться вивести їх з обороту підприємства, оскільки кредити за нинішніми ставками просто непідйомні, до того ж під землю вони не видаються. Остачу земельного банку (це тисячі гектарів) він братиме в оренду за ставками, які мають підскочити в рази, адже це одна із цілей запровадження ринку землі. Ми знову повертаємося до зростання витрат на виробництво і відповідно – цін на продукцію.
Це проста економіка – зростають ціни, скорочується попит. Подорожчання продуктів харчування на полицях магазинів автоматично скоротить внутрішній попит. У нас в Україні завжди була і залишиться велика частка натурального господарства, тому частина населення збільшить у своєму споживанні частку домашніх продуктів власного виробництва. Компенсувати втрату на внутрішньому ринку за рахунок експорту буде складно, адже закордонні споживачі також навряд збільшать попит на продукцію, що подорожчала.
Але найбільше наше побоювання – що після запуску ринку землі у фермерів зникне бажання далі працювати в тваринництві. Ця галузь дуже витратна з точки зору ресурсів, особливо людських. Враховуючи необхідність компенсувати вищезгадані втрати, які понесуть фермери в перші роки після відміни мораторію, багато тваринницьких підприємств можуть перекваліфікуватися на вирощування зернових. Фінансова віддача від цього виду бізнесу буде отримана вже через рік, а штат працівників й операційні витрати можна буде скоротити в рази. У тваринництві залишаться лише відчайдушні патріоти. Ми так тяжко боремося за збільшення частки переробленого продовольства в експорті, а врешті ризикуємо зробити зерно чи не єдиним експортним товаром.
Уникнути цих проблем допомогло б дешеве фінансування на придбання землі, яке б вберегло країну від різкого цінового скачка на сільгосппродукцію. Але банки, на жаль, поки що не розуміють, чи можуть вони собі дозволити видавати відповідні інструменти та чи вони взагалі працюватимуть.
Запровадити ринок землі можна лише один раз, тому ми не маємо права на помилки. Але ми також прекрасно розуміємо, що перевірити всі теорії та здогади можливо лише на практиці. Саме тому варто запусти пілотний проект в одній чи декількох областях на різних умовах і таким чином, уже базуючись на реальних результатах, вирішувати долю мораторію в усій країні. Це найбільш безпечний варіант, адже в умовах, коли в країні точиться війна, ми маємо стерегтися нових потрясінь.