О. Ольжич (справжнє прізвище Олег Кандиба; 1907-1944), визначний член ОУН, заступник Голови ОУН Андрія Мельника під час Другої світової війни, син поета і культурного діяча Олександра Олеся, широко відомий як поет так званої «Празької школи», творчість його насичена глибоким патріотизмом, державотворчими мотивами з виразною громадянською позицією. Як вчений-археолог вивчав Трипільську культуру, є автором класичної монографії про трипільську кераміку, яка дотепер є актуальною науковою працею для досліджень історії Трипільської цивілізації.
В ніч з 9-го на 10-е червня 1944 року, як борець за українську державність О. Ольжич загинув внаслідок жорстоких катувань в німецькому концтаборі Заксенхаузен.
Фундація ім. О. Ольжича, Організація Українських Націоналістів та Київський міський Будинок вчителя запрошують на виставку пам’яті О. Ольжича «О. Ольжич. «Державу не твориться в будучині, Державу будується нині…», яка висвітлює головні віхи його життя та діяльності.
Відкриття виставки відбудеться у вівторок 10 червня 2014 р. в Київському міському Будинку вчителя (другий поверх біля великого конференц-залу) о 17.00. Запрошуємо взяти участь в урочистому відкритті виставки пам’яті великого сина українського народу О. Ольжича (О.О. Кандиби).
Коротка біографія
Народився у Житомирі 8 липня 1907.
В 1917-23 навчався в середній школі (Пуща Водиця) поблизу Києва.
У 1923 емігрував разом з батьками до Чехословаччини.
В 1924-29 навчався в Карловому університеті у Празі, на літературно-історичному факультеті Українського Педагогічного Інституту, вивчав археологію в Українському Вільному Університеті.
Восени 1930 захистив докторську дисертацію на тему «Неолітична кераміка Галичини».
В 1930-1931 - асистент кафедри археології УВУ. Працюючи в археологічному відділі Національного музею, здійснив наукові експедиції по західноукраїнських землях, Німеччині, США і Балканських країнах, брав участь у міжнародних археологічних конференціях.
У 1938 читав лекції у Гарвардському університеті. Опублікував ряд праць з антропології та археології. В історичній науці — послідовник школи Л. Нідерле.
З початку 1930-х рр. О. Кандиба заявив про себе як самобутній і оригінальний поет. Співпрацював у львівських періодичних виданнях: «Літературно-Науковий Вістник», «Вістник», «Обрії», «Напередодні» празьких «Студентський вістник», «Пробоєм».
З молодих літ О. Кандиба став учасником українського націоналістичного руху.
В 1929 - член Організації Українських Націоналістів. Виконував ряд відповідальних завдань Проводу Українських Націоналістів, особисто Є. Коновальця.
В 1937 очолив культурно-освітню референтуру Проводу Українських Націоналістів. В кін. 1930-х рр. редагував часопис «Самостійна думка», перетворивши його на орган ПУН.
В 1938-39 О. Кандиба брав активну участь у становленні державності Карпатської України та в збройній боротьбі проти угорських загарбників.
Протягом 1939-1941 очолював Революційний Трибунал ОУН, член Проводу Українських Націоналістів.
На початку радянсько-німецької війни 1941-1945 переїхав до України разом з Буковинським куренем, прийняв участь у формуванні місцевої адміністрації та поліції.
В 1941-1942 О. Кандиба жив у Києві, налагоджував підпільну мережу ОУН в Україні.
В жовтні 1941 О. Кандиба став одним з організаторів політично-громадського центру - Української Національної Ради у Києві.
З початком гітлерівських репресій проти українських націоналістів К. переїздить до Львова.
У травні 1942 Почаївська конференція ОУН обрала О. Кандибу заступником голови ПУН та головою Проводу на українських землях.
У січні 1944 після арешту А. Мельника перебрав посаду Голови ПУН.
25.5.1944 заарештований гестапо у Львові. Був ув'язнений у концентраційному таборі Заксенгаузен.
Загинув під час чергового допиту в ніч з 9 на 10.6.1944, закатований гестапівською трійкою (Вольф, Вірзінг, Шульц).
О. Кандиба - автор поетичних збірок «Рінь» (1935), «Вежі» (1940) та посмертно виданої «Підзамче» (1946), перевиданих у збірках «Поезії» (1956) та «Величність» (1969), ряду праць з археології, серед яких «Schipeniz-Kunst und Gerete eines neolitisches Dorfes» (1937).