Формулюючи тему конкурсу, організатори звертали увагу на те, що, ймовірно, такі тенденції вказують на те, що ми, люди, готові повернутись до більш жорстких і менш толерантних соціальних структур свого минулого. Можливо, проаналізувавши обставини, у яких нині опинилися сучасні відкриті суспільства, ми зможемо зрозуміти, що вони (обставини), можуть розвернути розвиток громадянських держав назад, проти себе самих і нівелювати той соціокультурний та інтелектуальний рівень, якого нині досягло людство. Через ці образи, організатори театрального конкурсу прагнули спровокувати у сучасних українських митців до роздумів щодо цінності і сили власного судження у ситуації, яку описував Шекспір. Чого варте власне проживання, і не спростування, але переосмислення попереднього досвіду у житті і у мистецтві? І чи спроможні ми, люди, протистояти своїй людській суті у боротьбі за краще життя?
Здається, неможливо вигадати ще складнішу (і актуальнішу) глобальну тему для специфічних театральних змагань. Утім із 23 конкурсних заявок, які надійшли на розгляд експертної комісії Taking The Stage цього року (що, до речі, удвічі менше, ніж минулого року), аж одинадцять пройшли у другий тур. Відбирала фіналістів професійна комісія, до якої увійшли українські і британські досвідчені театральні практики: театральна критикиня й шекспірознавиця Майя Гарбузюк (м. Львів); режисер, директор-художній керівник Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру ім. Івана Франка Ростислав Держипільський; режисер і директор-художній керівник Київського академічного театру «Золоті ворота» Стас Жирков (м. Київ), а також режисерка-фрілансер Керолайн Штайнбайс (яка кілька років тому поставила виставу за сучасною українською п’єсою в Молодому театрі в Києві); письменник, режисер, журналіст, драматург Джаваад Аліпур, який нині працює у Theatre in The Mill (Шеффілд) та режисерка єдиного в Європі поп-ап театру Shakespeare’s Rose Theatre Джульєтта Форстер (Дарлінгтон).
Якщо коротко розказати про механіку конкурсу, усе традиційно відбувається так: по-перше, режисери і театри (організації) з усієї країни заповнюють текстові документи, у яких розтлумачують концепцію майбутніх постановок британських текстів і гарантують мінімум п'ятнадцять (!) показів майбутньої вистави у разі перемоги проекту. Далі відбувається експертний відбір проектів, а за ним – міні-фестиваль британської драми у форматі пітчингу (в Києві). За його результатами двох переможців називає журі, і ще одного – глядачі. Голосувати однаково можуть і ті, хто дивиться ескізи у театральній залі, й ті, хто спостерігає за показами під час онлайн трансляції. Переможці отримують від Британської Ради ліцензію на постановку британського тексту, менторську підтримку та піар- та дизайн- супровід постановки, а також грант на продакшн вистави у розмірі 50 тис. грн. Власне, є за що змагатися.
Цікаво,що від першого конкурсу Taking The Stage в Україні, його організатори вже неодноразово змінювали умови. Зокрема, в останні роки, режисерам дозволили обирати будь-який текст із надбання британської літератури, – у будь-якому жанрі. І це репрезентативно змістило фокус вибору текстів для постановки українськими режисерами. Тобто, якщо кілька років тому Британська рада на вибір митців пропонувала декілька текстів відомих сучасних авторів зі Сполученого Королівства, нині українські режисери мають однакову можливість отримати грант і на втілення текстів Мартіна Макдонаха і Данкана Макмілана, і на постановку класики, скажімо, Джонатана Свіфта чи Шекспіра.
За здавалося б, невелику історію існування конкурсу, вже можемо відмітити його помітні здобутки. Зокрема, дванадцять принципово різних, сучасних концептуальних театральних прем’єр за творами британців відбулися у Києві, Харкові, Чернігові й Сєвєродонецьку. Віднедавна у конкурсі можуть брати участь і незалежні театри, таким чином серед переможців проекту є театри різних форм власності. У минулому році за результатами конкурсу для режисерів і театрів з’явилося чотири нові інноваційні вистави, виконані у різних жанрах. Нині в київському театрі на Печерську з успіхом іде постановка за бестселером одного з найвідоміших світових астрофізиків Стівена Хокінга «Світ у горіховій шкаралупі»; у театрі «Актор» від минулої зими тривають провокаційні і непересічні (і для театру і для Києва загалом), покази дарк-кабаре «Психоз 4.48» за культовим і не менш провокаційним текстом Сари Кейн; у найвідомішому нині українському незалежному «Дикому театрі» відбулася прем’єра «найбільш епатажної вистави, яку підтримала Британська рада в Україні з моменту її створення» за словами організаторів конкурсу, «Кицюня» за п’єсою Мартіна Макдони «Лейтенант з острова Інішмор»; а в театральному об’єднанні «Платформа соціальних ініціатив» неймовірно красива й добра постановка у жанрі театру предмету – «Кіт і равлик» за Джулією Дональдсон. Вибрати як бачимо, справді, є з чого.
У 2019 році на мапу проектів-переможців конкурсу також додамо один проект зі Львова і ще два – з Києва. Перший театр для дітей та юнацтва і режисерка Ірина Ципіна обрали для постановки культовий текст Льюїса Керрола «Аліса в Дивокраї». Ескіз майбутньої роботи представили у перший фестивальний день, і, здається, він одразу став фаворитом і серед глядачів, і у суддів. У своїй майбутній роботі, як можна дізнатися з попереднього ескізу, режисерка планує поєднати техніки театру тіней із жанром музичної, драматичної, танцювальної вистави. Разом з композиторкою Олександрою Малацковською, художником Діаною Ходячих та балетмейстером Ніною Зберьою, режисерка створила монохромну казкову композицію, у якій у пригодницькій і майже детективній манері буде розказано про пригоди маленької дівчинки Аліси.
«Чорно-білу» виставу також представить Ната Бударіна у спільному з Українським малим драматичним театром проекті. Це вперше, коли оновлений театр подав заявки на постановку британської драматургії на конкурс, і аж два ескізи були представлені у програмі міні фестивалю – «Амстердам» за твором Ієна Мак’юена (в режисурі Олени Щурської) та «Коханець» за Гарольдом Пінтером, якій посяде чинне місце у репертуарі театру на 2019 рік. Бударіна, яка вже не перший рік працює зі «своєю актрисою» – Славою Красовською та Юрієм Кулінічем, які нині прописані в Малому театрі, створила фестивальний бестселлер цього року. Вистава, складена із пазлів ситуацій і картин стосунків між чоловіком і жінкою, і розкладена режисеркою на гвинтики, звуки і чітки окремі рухи, спровокувала глядача і підкорила професійне журі. Проект постановки «Коханця» отримав і перемогу від журі, і відзнаку «глядацьких симпатій».
Третім переможцем, який отримає підтримку Британської ради, стане проект театру «Актор» і Тамари Трунової, які навідміну від попередніх переможців, вже мають свої історії у конкурсі. Режисерка Київського театру драми і комедії на лівому березі Дніпра вже перемагала в Taking The Stage два роки тому, і тоді у Національній опереті з’явилась популярна нині експериментальна вистава «Під небом синім». Рік тому Трунова входила у склад професійного журі конкурсу, і цьогоріч повернулася у число його учасників. Насправді, «Усі чудові речі» за п’єсою Данкана Макмілана чи не найбільш професійний, чи сказати б відточений ескіз серед усих, представлених цього року на міні-фестивалі. Утім, через досвід, отриманий Труновою під час попередніх фестивалів, професійне журі конкурсу, мало б і ставитися до цієї роботи більш прискіпливо, з більшими вимогами і очікуваннями. За оцінками глядачів, ескіз Трунової посів друге місце, утім, за рахунок того, що «Коханець» вже був названим переможцем, проект також увійшов до трійки лідерів.
Робота «Усі чудові речі» виглядає найскладнішою з представлених на розсуд журі. І справа тут навіть не в болючій темі депресії та щільності жіночих камінгаутів. Здається, у роботі зі студійцями театру «Актор», Трунова працює не з актрисами, а з їхніми власними історіями і страхами. Перевдягаючи дорослих жінок у дівчат, режисерка звертається до закладеного в нас із дитинства, намагаючись розгледіти хід подій, що призвів до сьогоднішніх травм. Другий рік поспіль до репертуару театру «Актор» за сприяння Британської ради потрапляють складні тексти про дослідження жінкою себе і своїх стосунків зі світом, і здається, це дуже велика робота, яку бере на себе сучасний театр.
Як висновок до чотирьох років, які проводиться в Україні конкурс на постановку британських текстів, ми можемо говорити про певну стимуляцію розвитку молодої режисури і театру загалом. Часто проекти-переможці були першопрочитаннями п’єс, що серед іншого, широко відкрило нашим митцям твори Керіл Черчілл і Данкана Макмілана, стимулювало нову хвилю захоплення Мартіном Макдоною. Сучасні тексти вимагали від режисерів пошуку нових засобів, нових підходів у процесі говоріння зі сцени, чому сприяло також і професійне кураторство «Театральної платформи» – громадської організації, якою керує театрознавиця Ірина Чужинова. Загалом, дуже помітно й круто змінилася роль театрального критика у театрі. Останні роки перетворили його на медіатора й куратора сучасного театрального процесу, змусило глибоко зануритись у бекстейдж і процес продакшену. Тому, такі приклади як Taking The Stage, потужні виставки за кураторства Надії Соколенко, проекти театральної лабораторії Мистецького Арсеналу «Другий поверх» у концепціях Анастасії Гайшенець або активне захоплення ринку «Диким театром», здається і є тими логічними втіленнями одвічних амбіцій театральних критиків реально впливати на театр, допомагати йому відбутися.
Цьогоріч вхід до глядацької зали вперше зробили платним, мотивуючи глядача квитком вболівати, передаючи його символічну вартість на втілення ескізу-переможця. І зала два вечори підряд була повна. Можливо ще через чотири роки Taking The Stage транслюватимуть на центральному телеканалі і глядачі по всій країні відправлятимуть за свого фаворита десятки смс. Хто знає, але здається, саме до цього все і йде. І це не може не втішати.