ГлавнаяБлогиБлог Юлії Орлової

«Злам: кризи політичних режимів» Олексія Мустафіна. Уривок із книги

Що спільного у найвідомішого антагоніста Бетмена – Джокера та Халіфа Хакіма, найвідомішого ісмаїлітського халіфа із династії Фатімідів? На перший погляд дуже дивно порівнювати цих персонажів один з одним. Але якщо придивитися, то можна найти одну головну рису, яка відрізняє їх від звичайних людей – відомість через свою божевільність. Халіф вступив на трон в 11-річному віці. За час його правління було видано не один десяток дивних законів, які на його думку допоможуть побудувати «царство справедливості». Нещодавно у видавництві бестселерів Vivat вийшла книга «Злам: кризи політичних режимів» Олексія Мустафіна в якій він дослідив, яким було правління Халіфа та через що дотепер про нього ходить купа пліток, а про його постать продовжують писати анекдоти.

ДЖОКЕР НА ТРОНІ

ШАЛЕНЕ ПРАВЛІННЯ ХАЛІФА ХАКІМА

Сходь на землю, мій хлопчику, хай Бог захистить тебе і всіх нас» — із цих слів почалося одне з найдивніших правлінь у світовій історії, про яке і досі розповідають в анекдотах і бувальщинах. Хлопчика, якого гукав наставник, звали Аль Мансур Аль Хакім Бі Амрілла, що можна перекласти як «переможець, що здійснює Боже веління». В історію він увійшов як халіф Хакім. Іноді додають іще й прізвисько Божевільний. Проте зовсім не за співзвучність з іменем. Хакім був третім каїрським володарем із шиїтської династії Фатимідів — влада якої на той час поширювалася не лише на Єгипет, а й на більшу частину Північної Африки, Палестину, Південну Сирію, а головне — священні для всіх мусульман міста Мекку та Медіну.

Досвід перших років правління виплекав у Хакіма не просто зневагу, а справжню ненависть до державних еліт — і військових, що сповідували іслам, і цивільних, переважно християнських. Саме на них халіф покладав провину за вкрадене в нього дитинство та біди ввіреної йому держави. Тож усе наступне життя мстився їм, як тільки міг.

За свідченням істориків, коли сановники билися за владу просто в палаці халіфа, молодий володар замикався в бібліотеці і штудіював книжки. Така поведінка була незвичною для сучасників, і багатьом здавалося, що Хакім божеволіє. З обличчя володаря і справді майже не сходила посмішка. Так він спілкувався з підданими, командував військом, ухвалював державні рішення і віддавав накази про страти. Казали, що халіф цурався жінок. Утім, скидається на те, що Хакім не звертав уваги на людей узагалі. Він весь час думав про те, як змінити недосконалий світ. І коли халіфу здалося, що він осягнув істину, він взявся за державне кермо з рішучістю фанатичного революціонера.

Про заходи, вжиті Хакімом відтоді, як він почав керувати державою самостійно, ми маємо чимало повідомлень. Проте переважно це уривчасті свідчення, що більше нагадують анекдоти. Саме ця обставина змушує деяких дослідників вважати, що діяв халіф хаотично, ніби й справді був божевільним. До того ж наказів було надзвичайно багато, стосувалися вони різних сторін життя і вигадував та видавав їх володар із шаленою для Середньовіччя швидкістю.

Утім, калейдоскопічність переказів не означає, що такою ж несистемною була політика Хакіма. Наполегливість володаря в заходах, часто незрозумілих для підданих, свідчить, що в халіфа насправді був план, принаймні у власній голові. Йому здавалося, що він будує «ідеальну державу» — так, як він це «царство справедливості» уявляв. Досконалу як у загальному задумі, так і в кожній деталі. І ця мета була, на його переконання, настільки високою, що думкою підданих було можна (а може, й потрібно) знехтувати.

Деякі з реформ Хакіма були й справді революційними для того часу. Він, скажімо, заборонив рабовласництво. Звісно, і до Хакіма вважали, що утримання в неволі мусульман супе речить вимогам ісламу. Але практика відрізнялася від теорії, до того ж рабами цілком законно могли бути іновірці (а в Єгипті вони становили половину населення, якщо не більшість). Халіф заборонив мати рабів взагалі. Усім.

Ще одним заходом Хакіма була заборона лихварства — знову ж таки цілком відповідно до настанов Корану. А ще халіф будував дороги і канали, виплачував допомогу жертвам повеней, намагався регулювати ціни на продовольство і взагалі навести лад у торгівлі — іноді, щоправда, доволі варварськими методами. Розповідали, наприклад, що одного з м’ясників, який ошукував покупців, халіф зарізав його власним тесаком. Нечесних торгівіців за наказом Хакіма ґвалтував темношкірий слуга Масуд.

Карав халіф узагалі з моторошною холоднокровністю. Недоброзичливці підрахували, що за його правління було страчено щонайменше 18 тисяч людей. Дуже часто Хакім наполягав на своїй присутності під час страт. Утім, дослідники не схильні бачити в цьому лише садистичну примху деспота.

Халіф наводив лад у країні тими методами, які вважав найефективнішими. І навіть його наказ вбити в країні усіх собак видається божевільним лише на перший погляд. Адже, з одного боку, халіфа дратувало собаче гавкання, натомість з іншого — безпритульні тварини і справді були для єгипетських міст лихом не меншим за розбійників.

Деякі з наказів халіфа можна пояснити як релігійними, так і суто гігієнічними міркуваннями. Так, він заборонив продаж риби без луски, страв із суміші риби та меленого гороху і взагалі продуктів, що швидко псувалися у спеку. А потім — торгівлю вдень під час рамадану, який тоді припадав на спекотні місяці року. Узимку він, навпаки, наполягав на тому, щоб торгівля тривала вдень. Підданих це, щоправда, тільки збивало з пантелику, бо вони просто не розуміли, навіщо володар віддає протилежні за змістом розпорядження, ще й суворо карає за порушення.

Оскільки мусульманам було заборонено вживати алкогольні напої, Хакім заборонив їх виробництво і продаж, але при цьому поширив заборону на всіх підданих, зокрема євреїв і християн, по суті оголосивши поза законом християнське причастя. До того ж нещадно вирубували виноградники, якими Єгипет славився на все Середземномор’я, а також фруктові сади, бо з інших плодів також можна було робити п’янкі трунки. Зерно, з якого виготовляли пиво, звісно, під заборону не потрапило — халіф не міг позбавити підданих хліба. Натомість було знищено усі запаси меду — лише у Фустаті, найбільшому єгипетському місті, вміст п’яти тисяч посудин вилили просто до Нілу.

Турбуючись про цнотливість єгиптян, Хакім закрив усі розважальні заклади та боровся з проституцією. Він заборонив багатоженство — мати кілька дружин дозволяли, але тільки як виняток і в особливих випадках. При цьому, на переконання халіфа, порядні жінки взагалі не мали залишати домівок, навіть для відвідування лазень. За переказами, він наказав зняти з купальних закладів усі написи, які дозволяли відвідувати їх представницям жіночої статі, а одну лазню, яка наважилася порушити заборону, спалив разом з жінками, які насмілилися до неї прийти.

Розповідали, що Хакім забороняв не лише з’являтися на вулиці жінкам з відкритим обличчям, а й виготовляти для них взуття — щоб просто не було можливості виходити з дому. Втім, інші джерела свідчать, що володар, навпаки, вимагав від немусульманок взуватися одночасно в червоні та чорні черевики. Тож цілком можливо, що ми маємо справу з черговою легендою. Деякі дослідники впевнені, що наказ шевцям виготовляти лише чоловіче взуття і справді існував, але як тимчасовий захід, спрямований на те, щоб забезпечити ним військо, що саме збиралося в далекий похід.

Утім, хоч які раціональні пояснення численних розпоряджень Хакіма, зрозуміло одне: що більше їх ставало, що шаленішими темпами він їх оприлюднював, то більше роздратування вони викликали серед пересічних єгиптян, які звикли до того, що влада не втручається в їхнє життя, хай навіть і не надто «праведне» з погляду «чистого» релігійного вчення. А разом із роздратуванням і невдоволенням ширилися чутки та домисли. …

Юлія Орлова Юлія Орлова , Генеральний директор видавництва «Віват» (ГК «Фактор»)
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram