ГлавнаяБлогиБлог Ініціативи Custody Records

Як протести у Великій Британії змусили переглянути ставлення до затриманих осіб

Система Custody Records була впроваджена у Британії в другій половині 80-х років як відповідь на конфлікти між поліцією та громадянами, переважно не британського походження. Каталізатором реформи у системі кримінальної юстиції і, зокрема, затримання громадян стали масові заворушення у Британії, які були протягом 10-12 квітня 1981 року. Найгучніші відбулись у Брікстоні, частині адміністративного району Лондона “Ламбет”. Значну частину населення цього району складали темношкірі люди африканського походження та вихідці із країн карибського басейну.

Автомобіль підпалений коктейлем молотова
Фото: news.bbc.co.uk
Автомобіль підпалений коктейлем молотова

Брікстон у Південному Лондоні був територією з серйозними соціальними та економічними проблемами.

В цьому районі був доволі високий рівень безробіття. У часи національної рецесії безробіття в Брікстоні становило 13% та 25,4% для етнічних меншин. Безробіття серед темношкірих людей оцінювалося в 55%.

Хоча вся країна зазнала рецесії у 1980-х роках, місцева африкансько-карибська спільнота особливо потерпала від високого рівня безробіття, поганих житлових умов та високого рівня злочинності.

У період з 1976 по 1980 рік у Брікстоні відбувались 35% всіх злочинів у місті, а показник насильницьких злочинів сягав 49%. В абсолютних числах на території, за яку відповідав відділ поліції Бріксона, у 1980 році скоїли більше 10 тисяч злочинів. Таке значне навантаження виснажувало як поліцейських, так і місцевий муніципалітет.

Важливою передумовою громадського протистояння та занепокоєння населення не лише в Брікстоні, а й в інших містах стало прийняття так званого закону про “Затриману особу” (англ. suspected person), або, як його називали, закон SUS - від англійського варіанту назви.

Цей закон вносив зміни до Закону про жебрацтво від 1824 року. Відповідно до змін, поліцейському було дозволено зупиняти, обшукувати та заарештовувати людей за підозрою у правопорушенні без фактичного пояснення причин. Тобто поліцейські отримали право проводити обшуки, затримувати осіб та автомобілі тільки через те, що ті “ведуть себе підозріло”.

Сукупність негативних економічних та соціальних факторів на фоні загальнобританської рецесії та локальних проблем Брікстону призвели до соціального вибуху.

Причини заворушень

Перші “ластівки” майбутнього бунту з’явилися на початку 1981 року. 18 січня 1981 кілька темношкірих людей загинули в пожежі під час домашньої вечірки у Нью Кросі. Хоча влада стверджувала, що це сталось випадково і що пожежа почалася з середини будинку, громадськість була занепокоєна тим, що ця трагедія була спричинена з расових мотивів. Поліцейське розслідування було піддано критиці як неадекватне за те, що не розглядало таку причину.

2 березня 1981 року пройшла акція “Black People's Day of Action” (День дії чорношкірих людей), до якої долучилися за різними оцінками від 5 до 25 тисяч людей. Основна акція прошла без заворушень, але в районі Блекфраєрс (Blackfriars) заворушення все ж таки відбулись. Всі лондонські газети облетіла фотографія поліцейського, чиє обличчя було в крові.

Протягом наступних кількох тижнів деякі з організаторів маршу були заарештовані та звинувачені у порушенні громадського порядку, пізніше всі вони були виправдані.

Зважаючи на зростаючу кількість злочинів, на початку квітня поліцією Лондона була оголошена спецоперація “Свомп 81” (від англ. Swamp 81 - затоплення, болото). Така назва пішла від висловлювання Маргарет Тетчер про те, що “Британія заболочена (залита, переповнена) людьми іншої культури” (“might be rather swamped by people of a different culture”).

В рамках спецоперації поліцейські з усього Лондона були залучені до спецоперації в Брікстоні. Загалом за 5 днів були затримані та обшукані 943 людини, 82 людини були заарештовані.

Заворушення розпочалося ввечері 10-го квітня 1981. Поліцейські, які були у патрулі, помітили молодого темношкірого юнака, який біг по вулиці. Під час його затримання поліцейські виявили в нього чотиридюймову (близько 10-ти сантиметрів) колоту рану.

Поранений дістався до дому, де йому почали надавати допомогу батьки та поліцейські.

Після надання невідкладної допомоги поліцейські намагались доправити юнака до лікарні на поліцейському автомобілі, але натовп, який зібрався навколо, втрутився та зупинив поліцейське авто, намагаючись “звільнити” юнака - серед натовпу побутувала думка, що поліцейські його заарештували та ще й навмисно нанесли йому поранення. В результаті натовп витяг пораненого із авто.

Серед населення ширились чутки, що поліцейські залишили юнака помирати. Більше 200 молодих людей зібрались під Брікстонським відділом поліції. У відповідь поліція збільшила кількість патрулів, які ходили по Брікстону всю наступну ніч.

Юнак помер, громада обвинувачувала в цьому поліцію. Протягом 11 квітня все більше людей виходили на вулицю, висловлюючи своє невдоволення діями поліцейських.

Силові акції протесту наростали до 16 години, протестанти почали розбивати поліцейські автомобілі цеглою та камінням, періодично на різних вулицях спалахували сутички, протестуючі грабували магазини.

 

Протестувальники в Брікстоні перевертають автомобіль для «інмпровізованої барикади»
Фото: news.bbc.co.uk
Протестувальники в Брікстоні перевертають автомобіль для «інмпровізованої барикади»

Близько 17:30 громадські організації та небайдужі активісти побудували кордон між поліцейськими та протестувальниками, закликали зменшити рівень агресії та розвести сили у різні сторони, проте їх спроби провалились.

Близько 18 години протестувальники почали використовувати “коктейлі Молотова” та каміння у протистояннях із поліцейськими, одна із пожежних машин була підпалена.

Станом на 20:00 в Брікстоні були підпалені 26 будівель: школи, приватні підприємства, державні та комунальні установи.

Станом на 21 годину ВВС передавали про поранення 46 поліцейських, серед них 5 мали тяжкі травми.

Після 21 години до Брікстону було вислано додатково 1000 поліцейських, до 1 години ночі 12 квітня протестуючі залишили вулиці.

Поранений поліцейський під час заворушень
Фото: news.bbc.co.uk
Поранений поліцейський під час заворушень

Протягом 10-12 квітня було травмовано 299 поліцейських, 65 протестувальників, підпалено понад 100 автомобілів, серед яких 56 поліцейських, майже 150 будівель було пошкоджено та 28 - спалено.

Заворушення у Лондоні остаточно зупинились лише в липні 1981 року.

А 11 квітня 1981 року журнал Time назвав “Кривавою суботою”.

Спалена будівля пабу «Вінздорський замок»
Фото: news.bbc.co.uk
Спалена будівля пабу «Вінздорський замок»

Звіт Лорда Скармана щодо заворушень у Брікстоні

Заворушення у Брікстоні спричинили неабияку політичну дискусію навколо міграційної політики Британії, громадянських прав та свобод, а також процедур затримання та методів поліцейських.

Деескалації конфлікту допомогло скасування Закону про “Затриману особу” 27 серпня 1981 року.

У квітні, відразу після затишшя у Брікстоні, Міністр внутрішніх справ Вільям Уайтлау доручив публічне розслідування питання про заворушення лорду Скарману, який 25 листопада оприлюднив звіт за результатами дослідження, відомий як “Scarman Report”.

Лорд Скарман заявив, що "складні політичні, соціальні та економічні фактори" налаштували населення на насильницький протест. У звіті висвітлено проблеми расової нестабільності та внутрішнього занепаду міста, попереджаючи, що необхідні "невідкладні заходи".

Лорд Скарман знайшов беззаперечні докази непропорційного та нерозбірливого використання правоохоронними органами поліції Закону про “Затриману особу”.

Лорд Скарман презентує звіт за результатами розслідування
Фото: news.bbc.co.uk
Лорд Скарман презентує звіт за результатами розслідування

В звіті зазначено, що операція "Свомп 81" проводилася поліцією без будь-яких консультацій з громадою чи офіцерами, що призвело до негативного відношення до поліцейських не тільки протестувальників, але і пересічних громадян.

Домовленості про зв'язки між поліцією, громадою та місцевими органами влади були порушені перед заворушеннями, і згідно з доповіддю Лорда Скармана, місцева громада не довіряла поліції та їх методам ведення правопорядку.

Скарман рекомендував запровадити зміни в навчанні та правоохоронних органах, а також у вербуванні більшості етнічних меншин до складу поліції. Згідно з доповіддю, "інституційного расизму" не існувало, однак позитивна дискримінація для подолання расових негараздів була "ціною, яку варто заплатити".

Тема доповіді Скармана була широко прийнята і схвалена політиками, поліцією, пресою та громадськістю.

Звіт “Scarman Report” поставив питання правопорядку та, зокрема, правоохоронних органів, на основний порядок денний. Тодішній лідер Ліберальної партії Девід Стіл стверджував, що "невідкладні дії" для запобігання відпливу у беззаконня були необхідний.

Дебати, які пройшли в Британському парламенті в березні 1982 року зосереджувались навколо теми впливу вуличного насильства, злочинності, занепаду міських умов. Зокрема, йшлося про небезпеку "настання більшого насильства", у разі, якщо не буде швидко введено зміни як в поліцейську тактику, так і в соціальну політику. Хоча і спікери консерваторів, і лейбористів у парламентських дебатах з питань заворушень визнали необхідність підтримувати поліцію, істотні розбіжності були зосереджені на питанні, яку роль відіграють соціальна депривація та безробіття у виведенні молоді, що жорстоко протестує на вулицях.

Як наслідок звіту "Скарман", був прийнятий новий Закон про поліцію та кримінальні дані 1984 року. Також у 1985 році було створено незалежний орган з питань розгляду скарг на поліцію, мета якого полягала у відновлення довіри громадськості до поліції.

Скарман повідомив про перехід від стурбованості "расовими відносинами" до "відносин у громаді". За словами Пола Річа, погляди лорда Скармана, висловлені в доповіді, найбільше нагадують думку середньо-вікторіанської епохи. Скарман переймався "становищем" етнічних спільнот у внутрішніх містах Великої Британії та їх відносинами з рештою національної "громади". Він зробив висновок, що важливо, аби "людей заохочували відчувати гордість та відповідальність за місце де вони живуть".

"Без близької батьківської підтримки, без роботи, і маючи небагато місць для відпочинку, молода темношкіра людина проводить своє життя на вулиці та у клубах Брікстона. Там вона зустрічає злочинців, які, схоже, не мають труднощів в отриманні переваг матеріалістичного суспільства".

Лорд Скарман не покладає провини на поліцію. Хоча у доповіді зазначається, що "необдумані, незрілі та расові упереджені дії деяких офіцерів" сприяли заворушенням, лорд Скарман лише визнає "ненавмисну дискримінацію темношкірих людей". У доповіді робиться висновок, що «Заява про те, що поліція є гнітючою рукою расистської держави, не лише демонструє повне ігнорування конституційних механізмів контролю над поліцією, це є несправедливим для вищих офіцерів».

Своїми рекомендаціями Скарман погоджується з тим, що в майбутньому необхідними будуть "жорсткі" правоохоронні дії, такі як зупинки та пошукові операції, у районах, які характеризуються серйозними соціальними проблемами.

Закон про поліцію та кримінальні дані 1984 року

Після відміни закону про “Затриману особу”, звіту Лорда Скармана щодо подій в Брікстоні та численних консультацій й аналізу Британського законодавства в 1984 році був прийнятий Закон про поліцію та кримінальні дані, який встановив чіткі правила гри як для поліцейських, так і для порушників правопорядку. Саме цей закон дав поштовх до впровадження таких інноваційних моделей, як Custody Records та процесуальне інтерв’ю. Була створена система, яка захищала затриманих осіб від насильства з одного боку, а з другого захищала поліцейських та підвищувала довіру до них в суспільстві.

Закон про поліцію та кримінальні дані 1984 р. (далі за текстом - PACE) встановлював законодавчу базу для повноважень працівників поліції в Англії та Уельсі на боротьбу зі злочинністю, та передбачав алгоритми здійснення повноважень.

Частина VI PACE вимагала від Міністра внутрішніх справ Великобританії розробити алгоритми, що регулюють повноваження поліції. Метою PACE є встановлення балансу між повноваженнями поліції в Англії та Уельсі, правами та свободами громадськості.

Хоча PACE є досить широким законодавчим актом, він, головним чином, стосується повноважень поліції щодо пошуку особи чи приміщень, включаючи їх повноваження щодо доступу до цих приміщень, поводження з доказами, вилученими під час цих обшуків, та поводження з підозрюваними, коли вони знаходяться під вартою, включаючи опитування затриманих осіб.

Законодавство щодо більш широкомасштабного ведення кримінального розслідування міститься в Законі про кримінальні процедури та розслідування 1996 року.

Кримінальна відповідальність для поліцейського настає, якщо конкретні умови Закону порушуються, тоді як недотримання алгоритмів під час обшуку, арешту, затримання або опитування підозрюваного можуть призвести до того, що докази, отримані під час процесу, стануть неприйнятними в суді.

PACE застосовується не лише до працівників поліції, але до будь-кого, хто проводить кримінальне розслідування, включаючи податкову, митницю та військових.

Будь-яка особа, яка має обов'язок розслідувати кримінальні правопорушення чи звинувачувати порушників, також повинна дотримуватися положень кодексів PACE.

Незважаючи на свої гарантії, PACE була надзвичайно суперечливою, оскільки, як вважалося, закон надає поліції значні додаткові повноваження.

У травні 2002 року Міністерство внутрішніх справ та Кабінет Міністрів Британії оголосили про спільний перегляд PACE та його алгоритмів, а 31 липня 2004 р. набули чинності нові алгоритми PACE. Після подальшого огляду в 2010 році алгоритми A, B і D PACE були переоформлені, і набули чинності 7 березня 2011 року.

Алгоритм PACE: стосується здійснення встановленими законом повноважень щодо обшуку особи чи транспортного засобу без попереднього арешту. Він також стосується необхідності поліцейського зробити запис про таку зупинку чи зустріч. 1 січня 2009 року до алгоритму А було внесено поправки з метою усунення тривалих процедур затримання осіб та фіксації інформації про них.

Алгоритм B стосується повноважень поліції щодо обшуку приміщень та вилучення та утримання майна, знайденого у приміщеннях.

Алгоритм С: встановлює вимоги щодо затримання, поводження та допиту людей, які перебувають під вартою, з боку працівників поліції.

Алгоритм D: стосується основних методів, які використовує поліція для ідентифікації людей у зв'язку з розслідуванням злочинів.

Алгоритм E: регламентує аудіозапис інтерв'ю з підозрюваними у відділенні поліції.

Алгоритм F: регламентує відеозапис інтерв'ю з підозрюваними.

1 січня 2006 року набув чинності Алгоритм G: стосується встановлених законом повноважень щодо арешту.

24 липня 2006 року набув чинності Алгоритм H: стосується затримання підозрюваних у тероризмі.

Ініціатива Custody Records Ініціатива Custody Records , Система забезпечення прав затриманих
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram