За останній місяць в інформаційному просторі з’явилось багато даних, які дозволяють проаналізувати діяльність АРМА «із цифрами на руках». Передусім, власний звіт про діяльність в 2019 році опублікувало саме агентство. Показників у документі вкрай мало, але навіть ті, що оприлюднені – викликають сумніви у доцільності існування АРМА як окремого органу.
Виявлення злочинних активів
Законодавча ідея і сенс у створенні такого органу як АРМА полягає в розшуку активів, які ретельно приховані, виведені в офшори, записані на номіналів, і віднайти які складно для звичайного правоохоронного органу, котрий не володіє методикою розшуку активів на міжнародному рівні.
Протягом 2019 року Агентство виявило такі «злочинні» активи: грошові кошти у сумі €7,7 млн., $16,59 млн., 876,78 млн. грн., 8376 одиниць нерухомості, понад 61 тис. земельних ділянок, безліч одиниць транспорту і та частки у статутних капіталах підприємств на понад 30 млрд. грн. АРМА звітує, що інформацію про них передано до правоохоронних органів, які зверталися за допомогою в розшуку. Зі звіту не зрозуміло, які саме активи і в яких юрисдикціях були знайдені, чи є ці активи очевидними (гроші на рахунку, відкритого на ім’я самого підозрюваного чи його компанії), чи прихованими.
Якщо АРМА продублювала функції звичайного правоохоронного органу і виявила очевидні активи через прямі запити або взагалі шляхом доступу до Реєстрів – в чому тоді сенс існування такого органу? Адже механізмів реальної міжнародної співпраці у питаннях міжнародної правової допомоги за участі АРМА просто не існує, бо це прерогатива Мінюсту і Офісу Генерального прокурора. Відтак запити, що їх розсилає АРМА, або інша «співпраця» не мають жодного процесуального значення або наслідків і є лише створенням видимості діяльності.
Крім того, чи підтвердилось саме злочинне походження цих активів? А також – яка їх подальша доля? Чи були вони лише виявлені, або ж повернуті, арештовані, передані в управління або реалізовані? Якщо АРМА не відслідковує їхню подальшу долю – то для чого тоді включати ці зусилля в звіт?
Управління арештованим майном
Ще одна функція, яка не очевидна із назви АРМА – управління арештованим майном гіпотетичних злочинців. Гіпотетичних, бо в спеціальному законі про Агентство йдеться про управління активом, у тому числі можливість його реалізації до остаточного рішення суду про визнання вини чи невинуватості фігуранта справи. Закон, звісно, чітко передбачає, що реалізувати (продати) до обвинувального вироку суду можна лише речові докази, які швидко псуються або ті, витрати на зберігання яких перевищують їх вартість. І це точно не стосується нерухомості. Проте це не заважає агентству продавати десятки «цікавих» об’єктів з молотка.
Яка ефективність менеджменту активів? Тут цікаво.
У 2019 році АРМА прийняла в управління 1240 активів, що вдвічі більше, ніж у 2018 (646). Що відбувалось з конкретними активами далі – достеменно невідомо. Яка частина з них була передана в оренду чи іншим чином працює, а яка – була реалізована на торгах, у звіті не вказується. Більше того, відповідно до звіту Рахункової палати, встановлено факти безоплатного використання активів комерційними організаціями, які визначалися управителями таких активів. При цьому до державного бюджету кошти від цієї діяльності не спрямовувалися.
У звіті АРМА є два показники – 12 млн грн., отриманих від управління арештованим майном (яким саме – не йдеться, гроші надійшли у державний бюджет), і 170 млн грн. – від продажу, які надійшли на рахунки АРМА для зберігання. Розподіл виручки – у грошових коштах, без вказування обсягу у тонах, через що неможливо порахувати ефективність по кожному окремому активу. Примітно, що левову частку доходу (70%) приніс продаж сировини: піску, цукру, добрив і зернових. І лише 30%, тобто близько 50 млн грн., заробили на продажі земельних ділянок, транспортних засобів та майнових прав.
У самій АРМА запевняють, що не прагнуть продавати всі активи і навіть розробили законопроект, відповідно до якого просять законодавця надати їм повноваження зберігати актив, допоки його неможливо ефективно продати або здавати в оренду. Проте ця ініціатива схожа на окозамилювання, адже саме продаж (за «привабливою» ціною) є комерційно найбільш цікавою для чиновників агентства і їхніх контрагентів процедурою.
Варто відзначити, що кошти від продажу цих активів – це не чистий заробіток АРМА чи держави, адже йдеться про те, що в разі виправдального вироку або рішення суду, яке не передбачатиме конфіскацію майна – гроші слід буде повернути. Тому гроші від продажу кладуться на депозити, і на них нараховуються відсотки (також підлягають передачі власникові).
Із розрахунків, наданих у звіті АРМА, можна зробити висновок про ефективність розміщення на депозитах цих коштів. З урахуванням плати податків та зборів, відсоткова ставка становить близько 10,5% в гривні, що приблизно на третину менше, ніж середня відсоткова ставка по ринку за 2019 рік.
Активи ж, які передані в управління Агентству у вигляді грошей, приносять іще менше прибутку. Середня дохідність депозитів у гривні становила близько 5% в гривні, 1,7% в євро і 2,8% в доларах США – в середньому в 2,5-3 рази нижче середніх ринкових ставок. Чи можна це вважати неефективним управлінням? Очевидно, що так.
Перерахування в дохід держави відсотків на депозит арештованих або переданих в управління коштів можливе лише у випадку їх конфіскації. Яка сума з обсягів грошей, переданих в управління, потрапила таким шляхом до державної скарбниці – теж невідомо.
Використання коштів держбюджету
В АРМА працює близько 130 співробітників, за рік на утримання Агентства витрачено понад 239 млн грн. За даними Рахункової палати, в середньому 77% коштів спрямовується на оплату праці, половина з цієї суми – це премії та інші стимулюючі виплати. Аудитори виявили зловживань на 6,4 млн грн. за попередні роки, проте масштаби, очевидно, ще більші.
Якщо держава витратила майже $10 млн. і при цьому не отримала відчутних результатів (наприклад, мультиплікатора щонайменше в 2 рази у вигляді доходів до бюджету), то варто погодитися із пропозиціями Рахункової палати і розглянути питання про переведення АРМА на самоокупність.
Як, зрештою, і інших «антикорупційних» органів, видатки платників податків на утримання яких в рази перевищують «віддачу» від «боротьби із корупцією».