Так вийшло, що я опинився причетним до того, щоб зібрати ієрархів всіх криворізьких християнських конфесій за одним столом. Це було рівно рік тому. Суспільство було наляканим і розгубленим. Ми всі ще не оговталися від майданних подій, путінська загроза витала в повітрі більш ніж відчутно, а розібратися, хто свій, а хто ворог було майже неможливо. Тим не менше рівень довіри до церкви лишався найвищим. А церква за великим рахунком мовчала. Будемо чесними, вона в нашому місті взагалі не звикла говорити з простими людьми поза стінами своїх храмів, що вже казати про такі жорсткі обставини, коли правильні відповіді будуть нелегкими, а часто по-справжньому болючими. Що таке патріотизм - не в загальних красивих словах, а в практичному сьогоденному житті? Як діяти християнину, якщо збройний опір для країни виглядає безальтернативним? Як розмежувати неприйняття очевидного зла і ненависть до людських істот?
Раніше в Кривому Розі як було? УПЦ московського патріархату, разом з найбільш ласими шматками землі під свої культові споруди, приватизувала і право говорити від імені Церкви. Говорити в міськраді, говорити з ТБ, говорити на загальноміських святах. Всі інші фактично змирилися – ну, не переслідують, і то добре. А тут раптом виявилося, що суспільству недостатньо тих відповідей, які давала їм та єдина релігійна структура, яка мала голос. Більше того, часто те, що вона говорила, виглядало невідповідним ні духові Святого Письма, ні тому, що відбувалося навкруги.
Я пам’ятаю той день, коли вони всі зібралися. УПЦ МП також отримала запрошення, але прогнозовано його проігнорувала. Але всі інші прийшли – римо-католики, греко-католики, православні, баптисти,
п’ятидесятникі, харизмати, лютерани, адвентисти. Дуже різні. Майже незнайомі між собою. З багажем давніх упереджень. Вони почали говорити. І їм сподобалося. З кожною зустріччю все більше відчували
один одного братами. Запалювали один одного почуттям відповідальності за місто, за громаду. 
Вже кілька місяців минуло, як Криворізька рада церков функціонує офіційно. Вона шукає свій формат і шляхи, як бути максимально корисною суспільству. На сьогодні, чи не найголовніше, що вона робить – це публічно демонструє єдність і закликає до неї інших. Закликає власним прикладом. А ще – все більш впевнено виходить за стіни і вчиться говорити з людьми. Не тільки зі своїми прихожанами, а з тими, хто прагне істини. Хто зрозумів, що є щось важливіше, ніж гроші і влада. Говорити зрозумілою мовою і не просувати свій порядок денний, а давати відповіді на питання, які по-справжньому хвилюють. Місцева влада традиційно без захоплення сприймає будь-які нові непідконтрольні їй ініціативи. Намагається випхнути Раду, яка прагне діяти як громадське об’єднання, суто в релігійне поле. Але цей процес, схоже, не спинити.
Зараз дні, коли градус релігійності в суспільстві підвищується. Яйця, кладовища й інші навколовеликодні традиції, які одних дратують, а для інших є невід’ємною частиною життя – це не те, що здатне об’єднати різні гілки християнства. А от донесення послання любові до ближнього, невипадковості і цінності людського життя, безумовної чесності і прагнення до справедливості – це та соціальна функція, яку ніхто не виконає краще за церкву. Схоже члени Криворізької ради церков все чіткіше розуміють свою відповідальність за це.