До слова, реформа мала б сприяти в уніфікації судової практики та економії в часі у розгляді справ, розвантажити судову систему, прибрати можливість зловживання процесуальними правами сторін та зробити процес більш публічним і прозорим. Однак чи дійсно реформа сприятиме цьому чи навпаки, позбавить простих громадян прав захисту і зробить суд ще більш закритим, ніж він був до цього ? Насамперед, слід зазначити, що вказаний нормативно-правовий акт прийнятий з численними недоліками та порушеннями, а низка положень викликає, м’яко кажучи, занепокоєння.
Серед найбільш спірних новацій у Господарському процесуальному кодексі України, Цивільному процесуальному кодексі України та Кодексі адміністративного судочинства України слід звернути увагу на наступні:
1. З’являються так звані «малозначні справи», тобто у яких ціна позову не перевищує на сьогодні 160 000 гривень. Дана категорія справ буде розглядатися суддями одноособово, без виклику до суду позивача та без права подавати додаткові докази і додаткові пояснення.
2. Суд може обмежити вільним слухачам доступ до залу судового засідання, якщо в залі не вистачає вільних міць. Це дозволить прибрати із суду всіх «небажаних», потрібно тільки заздалегідь посадити на вільні місця «своїх» людей, а інколи і вільних місць займати не потрібно, оскільки розгляд справ відбувається не в залах судових засідань, а в кабінетах суддів, де не завжди вистачає місця і представникам, не те що громадськості, зокрема це стосується судів першої інстанції.
3. Норми вказаного закону принципово змінюють повідомлення особи про виклик до суду, відтепер воно буде здійснюватися через мережу інтернет. Проте, таке повідомлення буде здійснюватися навіть не на електронну адресу відповідача, а шляхом розміщення на веб-сайті суду. Тобто для того, щоб знати чи не виступає особа відповідачем у суді, їй постійно необхідно проводити моніторинг інформацію на веб-сайті суду. Дане нововведення буде стосуватися осіб, місцезнаходження яких невідоме.
4. Також запроваджуються штрафи за дії, які на думку суду, є зловживанням процесуальними правами, що в умовах корумпованості судової системи, може повернутись проти добросовісного учасника судового процесу. Наприклад, якщо сторона бачить явну упередженість складу суду, то заявити відвід судді (суддям) можна всього один раз, тому що інакше це може бути розцінено, як зловживання процесуальними правами.
5. Суд за власним переконанням може заборонити фото- чи відео фіксацію відкритого судового засідання, якщо це заважає ходу судового процесу. Таким чином, питання доступу особи до правосуддя в певній мірі починає залежати від суб'єктивного ставлення судді.
Також, в Господарському процесуальному кодексі України та Цивільному процесуальному кодексі України з’являються норми, які передбачають, що особа, яка подає позов, зобов'язана внести на депозитний рахунок суду гроші для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну юридичну допомогу.
Відповідно до норм чинного законодавства України (чинний Кодекс адміністративного судочинства України), в адміністративному провадженні діє презумпція вини відповідача – суб’єкта владних повноважень і саме він зобов’язаний довести правоту своїх рішень та дій, проте, нововведення передбачає зовсім іншу ситуацію, де суд зможе перекласти тягар доказування на позивача. Дана норма значно послаблює можливість особи захистити свої права та інтереси в адміністративному процесі та перевертає суть адміністративного судочинства.
Таку судову реформу не можна називати вдалою і завершеною, оскільки: судочинство стає недоступне для пересічного громадянина у зв’язку з встановленням додаткових фінансових витрат. Розгляд справ може відбуватися без виклику особи до суду. Встановлений новий спосіб повідомлення учасників процесу; питання доступу особи до правосуддя в певній мірі починає залежати від суб'єктивного ставлення судді; неможливо не звернути увагу і на обмеження такого основоположного принципу судочинства, як гласність і відкритість судового процесу.
Отже, судова реформа стала ще однією ланкою в ланцюгу «реформ по-новому», коли українцям вчергове нав’язують умови і правила життя, жити в яких стає дедалі важче, а подекуди й неможливо.