Григорія Сковороду вивчають у 9-му класі. На вивчення життя й творчості — 3 години, між літературою Ренесансу і бароко та Нового часу. Школярів знайомлять із байками, афоризмами, віршами та повчальним текстом «Вступні двері до християнської добронравності».
Що з цих знань залишається у пам'яті? Чи розуміють українці контекст, у якому творив Сковорода, та значення багатьох його життєвих ролей?
Щоб зрозуміти це агенція Postmen провела національне дослідження. Онлайн-опитування про Григорія Сковороду пройшли більше ніж 800 респондентів зі всіх регіонів України, вікових груп і розмірів населених пунктів.
Ім’я Григорія Сковороди знають 99,5% українців та 79% стверджують, що читали його твори. Проте, наскільки глибоке це знання та чи виходить воно за межі ярликів сприйняття Сковороди як філософа-мандрівника, зображеного на 500 гривнях?
Вже з перших відповідей бачимо, що у розумінні Григорія Сковороди багато білих плям. Респонденти плутають, у якому столітті жив Сковорода, а отже й гадки не мають про наближення його 300-річного ювілею. Проте, 66,2% аудиторії все ж таки вірно обрали добу — XVIII століття.
Хто вчиться в Києво-Могилянській академії, швидше за все знає про Сковороду більше та навіть бере участь у ритуалі миття його пам'ятника на Контрактовій площі. Ще глибше в творчість Григорія Савича занурюються ті, хто отримує філологічну освіту.
Серед творів Сковороди українці впевнено впізнають «Сад божественних пісень», рідше — «Байки Харківські». В той же час йому помилково приписують роботи Тараса Шевченка (Прогулянка з задоволенням і не без моралі), Томи Аквінського (Сума теології) та навіть Аристотеля (Вчення про душу). Тобто будь-який твір з «філософською» назвою українці готові приписувати Григорію Савичу, що вобечидь свідчить про слабке знання його спадку.
Тим не менш, українці усвідомлюють, що їх знання про Григорія Сковороду недостатні. Майже половина респондентів (46%) оцінює свою обізнаність на 3 з 10 балів і нижче, 75% від загальної кількості — на 5 і нижче. Навіть педагоги не задоволені своїм знанням творчості Сковороди: серед них 57% поставили собі оцінку нижче 5 балів.
Примітно, що 91,9% опитаних хотіли б дізнатися більше про життя та творчість Григорія Сковороди, що ймовірно і має стати місією ювілейного року - дозволити українцям дізнатись більше.
Головними асоціаціями з особистістю Сковороди наразі залишається набір кліше: «філософ», «мандрівник», «аскет», автор афоризму «Світ ловив мене, та не впіймав».
Подібне дослідження Postmen робив до 150-річчя Лесі Українки — це дало змогу порівняти результати. За даними опитування, українці переважно сприймають Українку лише як поетесу та письменницю, яка боролася з хворобою. Її образ був викривлений та звужений радянською пропагандою.
На відміну від Григорія Сковороди, творчість Лариси Квітки-Косач знають краще: 75% оцінили свою обізнаність від 5 до 8 балів. Внесок письменниці в українську культуру вважають більш вагомим:
Як показали результати дослідження, сприйняття Григорія Сковороди вірне, — проте формальне й хаотичне. Люди повторюють узагальнені «хештеги», але за їхнім фасадом — порожнеча. Тим часом, постать Сковороди знаменує цілу епоху: кінець Гетьманщини та народження ранньомодерної України XVIII — добу політичної трансформації та пошуків нового порядку життя.
Як вчитель, філософ, прозаїк, поет і богослов, Сковорода оспівує етичну науку, самопізнання, права людської особистості. З цієї точки зору Григорія Савича можна назвати українським символом епохи Просвітництва.
Але на жаль, його найбільш впізнаваний афоризм стає пророчим: за рік до свого 300-річного ювілею Сковорода так і залишається невпійманим для українців.